Будьте свідомим працівником, а не загуканим заробітчанином
Чув кілька днів тому розмову двох поляків. Один з них бідкався на українців з роботи. Я вислухав і не знав, що думати. Кілька днів про це міркував і ні до чого не доміркувався.
Один з тих хлопців сказав, що викликав його начальник на заводі і попередив, що не подовжить йому договору, якщо він далі буде відмовлятися працювати вночі та під час вихідних. Керівник додав: українці працюють на сміттєвих договорах, по 12-14 годин і не мають примх. Хлопець сказав співбесіднику: я не хочу і не буду так гарувати. Шукай іншу роботу – мовив його співрозмовник. І на тому була крапка.
Гмм … Чи напевне про поляків та українців тут мова? Побоюся, що таки так. Хоча подібну розмову можна би почути в лондонському автобусі десять років тому, тільки тоді англійці розмовляи би про поляків.
Мені важко це все назвати, але щось таке існує, певна нерівновага в ставленні до роботи людей, що з одного боку в країні живуть, мають сім’ї, прагнуть милуватися стабільністю і з іншого: людей, що ведуть заробітчанське життя: приїжджають на кілька місяців, живуть у перенаселених норах, гарують по 12 годин на добу, коштів майже не витрачають і все збирають, аби зажити другу половину року у себе в країні. Я не пишу про українських заробітчан, тож німці вигадали слово Gastarbeiter і воно стосувалося до турків, теж до поляків, сербів, іспанців, португальців. Я розумію місцевих, які хочуть жити більш гідно, мати кращі умови проживання і більше вільного часу для своєї сім’ї. Розумію теж ґастарбайтерів, які просто користуються нагодою, яка їм випадає. З часом українці в Польщі будуть виконувати здебільшого розумову та висококваліфіковану роботу (я спостерігаю такі процеси і так було з поляками в Англії) і одіозність перейде на нових заробітчан, мабуть з Китаю, не знаю. А українці стануть просто працівниками
.
Я не хочу нікого докоряти, але хотів би осмислити українцям кілька фактів, мабуть очевидних.
1. Такий випадок, як у розмові двох хлопців – скоріше виняток з правила. У Польщі страшенна нестача робочих рук. Абсолютно всі підприємці, яких я знаю, шукають людей на роботу, вони вічно змінюються, підприємці дійсно бідкаються на поляків і вихваляють українців. Один мій знайомий нещодавно мені сказав, що він би взагалі брав на роботу лише українців, тільки їх просто стільки немає. Інша жінка мені сказала, що спочатку трішки боялася працевлаштувати українців (бо купа формальних проблем), але коли вдруге на співбесіду з роботодавцем прийшла п’яна полька, вона передумала і перестала боятися іноземців. У деяких сферах кількість працівників - іноземців доходить до 50%, якщо би вони виїхали, це би означало делолт цієї галузі. Який висновок: ви тут потрібні, конче потрібні, без вас наша економіка опиниться в халепі.
2. Не беріть усього, що вам пропонують без жодних перемовин, зокрема не беріть усього, що вам пропонують посередники. Підприємці, теж посередники, які для них працюють, схильні (право ринку) пропонувати як найгірші умови працевлаштування. Сміттєві договори, наїжачені штрафами, пенями та всілякими некорисними для працівників ідіотизмами. Вони хочуть (хоча вони не мають людей і працівники їм потрібні) завжди запропонувати як найкорисніші (для себе) умови. Згідно з принципом: chcesz indyka – żądaj byka.
Я чув багато разів від українців, що їм пропонують або жахливі умови, або ніякі. Це не так. Підприємці дійсно не мають людей і часто українці то єдиний спосіб на виживання заводу. Це має вам дійти. Це перемовини: ніхто нормальний не скаже працівнику: якщо ви до нас не прийдете, то наш завод завалиться. А брати те, що пропонують і згодом стискати зуби і плакати, то ментальність теля, що іде на заріз а не людини свідомої своїх умінь і того, що вона потрібна. Скажете, що мусите звертатися до посередників, бо не знаєте польської мови? А зайдіть на сайти польських підприємців і переконайтеся, скільки там оголошень про вакансії українською мовою! Спробуйте знайти, шукайте! Не будьте людиною, яку хтось привозить до Польщі і ви тільки знаєте, що начальника звуть Кароль і знаєте, де Бєдронка. А на запитання: як називається село, повіт, найближче місто, роботодавець, не знаєте, що сказати. Тож такі люди – найкращі кандидати на рабів у трудових таборах. До мене звертаються люди, яким не заплатив роботодавець. Але вони не знають, як його звати, яку має правову форму (ФОП чи ТОВ), знають лише, що пан Яцек і вони «робили» в Радомі на будові. Люди добрі! Таким не слід звертатися до юриста, а до ворожки. А найкраще хай ідуть до церкви і вимолять, аби гроші з неба впали. Мені таких не дуже шкода. Бо піклуватися про свої справи та інтереси має кожний. І брати себе і свої справи в свої руки.
3. Підвищуйте свою правову свідомість. Я торочу українцям до нудоти: ви маєте в Польщі вдвічі більше обов’язків та вдвічі менше прав. Вас депортують часто через не дуже серйозні порушення імміграційного законодавства. Знайте свої права. Усвідомте собі, в чому відрізняється трудовий договір (umowa o pracę) від договору про надання послуг (umowa zlecenie). Самі цікавтеся обов'язками роботодавця в сфері працевлаштування іноземців. За порушення своїх обов’язків роботодавця оштрафують а вас – депортують, хоча то роботодавець має вас оформляти на роботу як іноземця. І то роботодавець має обов’язки.
4. Не розмовляйте в Польщі російською мовою. Учіть не лише польську, але й українську. Поляк має на генетичному рівні неприязнь до всього російського, пишається збереженням власної мови попри декади русифікації та германізації і не поважає тих, які мови своїх предків не вистояли. Не всі не відрізняють російської від української. Ті, хто вчив російську – відрізняють. А молоді починають усвідомлювати різниці. Якщо в Лондоні відрізняють польську від чеської, то і у нас навчаться. Ніхто вам цього прямо в очі не скаже, ніхто не зізнається, всі будуть до болю політично коректні. Але що вони думають, не дізнаєтеся. І ніколи не будете знати, чи відмова відпустки чи нижча зарплатня випадково не пов’язані з тим, що поляк – начальник ненавидить ваших «да, хорошо, понятно», які від вас чує, коли розмовляєте телефоном, чи між собою. Поляк українцю цього всього не скаже. А мені скаже. І я чув не раз, не два, що це не подобається.
